Україна: рабська праця без права на зарплату

Багатії вважають, що суспільство повинно їм, а не навпаки. Цю «хвороба» потрібно лікувати штрафами і в'язницею.

Україна відзначила День гідної праці, черговий «свято зі сльозами на очах». Адже проблемою в Україні залишається не просто «недостойний», а рабська праця. Значна кількість працівників має виконувати неоплачувану, тобто примусову роботу.

Як справедливо зауважує Національна служба примирення та посередництва, «саме заборгованість по виплаті заробітної плати та її несвоєчасна виплата була і залишається» основною причиною можливого ускладнення стану соціально-трудових відносин.

Рецепт поліпшення ситуації, на думку НСПП - не в системних змінах, а «в забезпечення виконання завдань державної соціальної політики Президента України В.Ф. Януковича і активізації соціального діалогу ». Але далі в документі чиновники допускають прямо-таки «застереження по Марксу».

Перераховуючи «стримуючі фактори» розгортання соціальних конфліктів, вони називають такі:

1) побоювання втрати робочого місця в умовах обмеженості можливостей місць працевлаштування ( «голодні бунтують»),

2) відсутність або недостатній досвід колективного захисту працівниками своїх соціальних і трудових прав і інтересів способами, передбаченими чинним законодавством,

3) психологічна неготовність працівників до колективного відстоювання своїх прав і інтересів;

4) пасивна позиція представницьких органів найманих працівників з ініціювання рішення трудового спору в колективній формі. Тобто фактично, держава впевнено, що наявність системних проблем не призведе до соціального вибуху, тому і проблема буде вирішуватися без особливого ентузіазму.

«Голодні бунтують»: невиплата зарплат є причиною невдоволення і способом його нейтралізації

Зараз Міністерство соціальної політики регулярно звітує про зменшення заборгованості, оскільки в першому півріччі допустило її зростання до 1,4 млрд. Гривень. Нагадаємо, що в результаті фінансової кризи 2008 року в Україні виник мільярдний борг по заробітній платі.

Половину суми становить борг на збанкрутілих виробництвах, а друга половина - це борги економічно активних підприємств. Вирішити проблему перших може, ймовірно політичний тиск працівників на державу. Більшість цих підприємств становили основу радянської економіки і були привнесені в жертву лібералізації економіки. Рішення проблем на активних підприємствах не представляється можливим без системних змін.

В тему: Голосуй - не голосують: Жителям Донбасса заборгували 159 млн грн. зарплати

благодійний внесок

1 млрд. Гривень боргів - це багато чи мало? Зауважимо, що від цієї суми залежала доля приблизно 300 000 працівників та їх сімей. Сума, до речі, можна порівняти із засобами, витраченими на непотрібні відео-камери під час ділення парламентських крісел-2012.

У порівнянні зі станом українських олігархів ця сума виглядає абсолютно несерйозно. У рейтинг найбагатших людей світу, складеному журналом Forbes, увійшли 10 українських бізнесменів з загальними доходами, які оцінюються в $ 32,1 мільярда, тобто майже 257 млрд. Гривень.

Якби найбагатші українські олігархи сплатили менше піввідсотка свого стану, то це б ліквідувало проблему зарплатних боргів

Тобто, весь борг із зарплати - це 0,39% від доходів першої десятки людей, які зробили стан на розграбуванні державної власності та інших тіньових схемах. Відповідно, якби кожен з них одноразово пожертвував менш одного відсотка свого багатства, то це дозволило б вирішити проблеми боргів із зарплати повністю і усунуло б цей фактор соціальної нестабільності!

Вони могли б встановити рекорд по благодійності (за українськими мірками). Російські мільярдери витрачають близько 1% на благодійність, що в принципі є середнім показником в світі. «Наші» мільярдери конкурувати з ними в цьому відношенні не бажають. Найбагатший Рінат Ахметов взагалі в 2009 році «розщедрився» на 0,005% свого стану. Наші багатії вважають, що суспільство повинно їм, а не навпаки.

В тему: Ахметов і син Януковича будуть займатися благодійністю дуетом

До чого всі ці казки про соціально-відповідальний бізнес, якщо у нас до сих пір існує ганебна проблема не виплати зарплати? Поки це питання не підніметься на політичний порядок денний, ми і надалі будемо просто створювати комфортні умови для зловживань.

Навіть якщо поставити питання більш «адресно», то запитаємо, чому власники конкретних бізнесів не гасять борги, за якими вони повинні? Можна згадати, наприклад, ДХК «Олександріявугілля», де зарплатний борг становить 15 млн. Гривень. Тоді як стан Констяніна Жеваго, якого пов'язують із збанкрутілим підприємством, складає 12 млрд. Грн., Тобто в 800 разів більше.

Процвітаючий «Приват Банк» та збанкрутілий «Аеросвіт», що належать одній фінансово - промислової групи, теж свідчать про те, що борги виникають не через нестачу коштів.

В тему: Ошукані співробітники Аеросвіту звинувачують Коломойського в змові з Януковичем і пророкують крах МАУ

Проблема, звичайно, не в жадібності олігархів - просто такий стан речей забезпечує «нормальне» економічний розвиток. Страх працювати за безцінь змушує відмовлятися від будь-яких претензій на умови праці.

Звичайно, не можна вимагати від держави, щоб воно заклало в Державному бюджеті на 2014 рік кошти на проведення остаточного розрахунку по зарплатних боргах. Тим більше, що взяти ці гроші при бажанні було б звідки, як було згадано вище. Але, звичайно, політична воля у правлячого класу з'явиться тільки під натиском трудящих.

Як стати мільйонером

Як виник борг по заробітній платі? Держава зробила так, щоб не виплачувати заробітну плату стало вигідно.

По-перше, є безліч можливостей уникнути кримінального покарання: виплачувати зарплату частинами, зображати збитковість підприємства або перекласти вину на попереднього менеджера, який в цей час вже за кордоном.

Як показує судова практика, навіть в разі залучення до відповідальності порушників загрожує штраф до 850 гривень, хоча стаття 175 КК України передбачає і можливість позбавлення волі терміном до 2 років.

Залишається тільки адміністративна відповідальність, але вона загрожує значно менше несприятливими наслідками (тільки 65% випадків передачі протоколів до суду закінчувалося накладенням на роботодавців штрафних санкцій, середній розмір яких склав 551 грн).

По-друге, працедавцям не загрожують ніякі фінансові санкції, якщо затримка відбувається менш, ніж на місяць. У разі такої затримки вони в зв'язку з ростом індексу споживчих цін на товари народного споживання повинні виплатити компенсацію в розмірі близько 0,1-0,2% за цілий місяць.

Незважаючи на те, що невиплата зарплати є очевидним порушенням конституційного права, за чинним законодавством його захист відбувається на загальних підставах. Організація страйку буде проходити з усіма бюрократичними перепонами - потрібно заручитися підтримкою половини трудового колективу.

В Україні немає спеціалізованих трудових судів (трудових арбітражів), які могли б оперативно розглянути спір. Рішення про виплату зарплати не вступає в силу відразу після прийняття - його можна оскаржувати ще в апеляційній і касаційній інстанціях (для порівняння - рішення про відновлення на роботі вступає в силу відразу).

Парадоксально, але більше КЗпП захищає працівників, вже звільнених - компенсація їм нараховується цілком прозоро: за кожен день затримки виплати. Тоді як працівники, які не розривають трудових відносин, мають, за великим рахунком, право тільки на індексацію.

Відсутність економічної відповідальності роботодавця у вигляді пені створює комфортні умови для зловживань. Так, роботодавець може не виплачувати зарплату і покласти її в банк на депозит. Звучить як авантюра? Але це цілком реалістично. Індексація зарплати в разі її затримки обчислюється в цьому році в десятих частках відсотка (при відсутності стрімкої інфляції) за місяць менше 1 відсотка.

Наприклад, індекс зростання споживчих цін в липні 2013 року по відношенню до грудня 2012 року склав 100,1% (у деякі місяці, як свідчать дані Держкомстату, індекс зростання споживчих цін іноді взагалі не перевищував 100%, тобто підстав для індексації не було) .

Тобто, в той час, як ми «бідніємо» на 0,1%, щомісячне зростання суми на депозиті становить в 20 разів більше - 2,08% ( «Банк Траст» дозволяє укласти договір депозиту з відсотками до 25% річних. Фактично вам, як роботодавцю, ніщо не заважає покласти гроші в банк, отримувати пасивний дохід, і при цьому (в разі звернення працівників до суду з вимогою «індексованої» компенсації!) гасити різницю в свою користь.

В тему: Українські профспілки: олігарх Фірташ готує масові звільнення на своїх заводах

Европрофанація

Зараз Мінсоцполітики в контексті заходів щодо євроінтеграції пропонує шлях вирішення проблеми з невиплатою зарплати. Йдеться про проект Закону України «Про внесення змін до окремих законів України щодо задоволення вимог найманих працівників внаслідок неплатоспроможності роботодавця».

Цим законопроектом передбачено створення т.зв. Фонду гарантування виплати зарплати, який би гасив борги неплатоспроможних підприємств. Пропонується покласти цю функцію на Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

В тему: Королевська запропонувала всім світом скинутися на ще один «спецфонд»

Перш за все зазначимо, що фонд гарантування передбачає вирішення проблем, що виникли в минулому - боргів, починаючи з 2001 року. Законопроект не дає права працівникам отримати «прискорену виплату» в розумінні Рекомендації МОП про захист вимог працівників у разі неплатоспроможності роботодавця № 180. Тобто, працівники підприємств, де ще не завершилася процедура банкрутства, не отримають фактично нічого.

Компенсацію в зв'язку з незабезпеченням грошових вимог працівника може отримати особа після визнання роботодавця банкрутом, на підставі затвердженого судом ліквідаційного балансу і звіту ліквідатора, за умови звернення до територіального органу за місцем знаходження роботодавця.

Після того, як виявиться, що коштів після реалізації майна банкрута не вистачило для погашення зарплати, то гарантійна установа виплачує недоотримані кошти працівникам. Якщо ліквідатор буде затягувати з продажем майна, то люди довго нічого не отримають (у 2011 році тривалість процедури банкрутства становила 2,9 року).

Звернення за місцезнаходженням роботодавця, а не працівника, може привести до колізій у разі, коли робота здійснювалася, скажімо, на умовах аутсорсингу. І взагалі, швидше за все, працюють на умовах аутсорсингу нова гарантія не торкнеться, адже борг із зарплати перед ними виникає з боку «фактичного» роботодавця, а не формального.

Однак не можна очікувати, що фонди захистять працівників раніше збанкрутілих підприємств. Вивчивши Рекомендацію МОП, складається враження, що Україна просто формально виконує взяті на себе міжнародні зобов'язання, які вона в 1992 році визнала прийнятними. Зокрема, це стосується розміру компенсації.

Навіть якщо вже опустити подробиця про обов'язок виплачувати преміальну «13 -у зарплату», кидається в очі й те, що Рекомендація передбачає виплату зарплати за останні три місяці до банкрутства (пункт «а» частини 1 статті 9 Рекомендації), тоді як український законопроект - всього за два місяці. Загальна сума, включаючи гарантійні і компенсаційні виплати, не перевищуватиме 4,5 мінімальні зарплати. Незважаючи на те, що на деяких підприємствах заборгованість по заробітній платі становила понад рік.

Розмір вимог, який підлягає задоволенню, цим Законом не індексується.

Компенсація не надається, якщо було фіктивне банкрутство. Фактично, працівники опиняються безправними, а держава їм не допомагає.

Соціально - несправедливим можна назвати і формування джерела виплат: якщо МОП дозволяє участь підприємців у фінансуванні даних фондів, то Україна ж обрала інший шлях - кошти фонду формуються всіма трьома сторонами соціального партнерства. Хоча логічніше було б фінансувати його за рахунок виключно роботодавців. Саме вони повинні нести колективну відповідальність за проблему банкрутства підприємств, адже всім бізнесменам економічно вигідні проблеми на ринку праці (банкрутство одних підприємств відкриває іншим підприємствам доступ до нового ресурсу - дешевій робочій силі). При цьому потрібно збільшувати штрафи за порушення законодавства в сфері зайнятості та за рахунок цього наповнювати фонд.

Тому зараз держава просто профанує досвід Європи, причому, зазначимо, далеко не найкращий. Насправді, існують більш досконалі ідеї гарантування виплат зарплат, зокрема, за рахунок використання фінансового сектора.

Перевернута фінансова піраміда

У деяких країнах Європи працівники можуть скористатися кредитними позиками, якщо роботодавець затримує зарплату. В Україні ж піраміда перевернута: таке враження, що винен у невиплаті зарплати сам працівник! Саме людина праці несе тягар негативних наслідків, а на цьому ще й намагаються непогано заробити різного роду шахраї.

Банківський сектор безпосередньо зацікавлений в зарплатних боргах. Наприклад, під час затримки зарплати, що сталася влітку на «Київпастрансі», працівники, які мали кредити, постраждали подвійно: не могли задовольнити свої потреби, а потім були змушені ще й виплачувати пеню.

При цьому з'явився сегмент недобросовісних ділків, які безпосередньо наживаються на постраждалих від дій, перепрошую за тавтологію, недобросовісних роботодавців. Є комерційні установи, які заробляють на так званих «моментальних кредитах» під назвою «гроші до зарплати».

Наприклад, такі послуги надає спеціалізована фінансова компанія ТОВ «Споживчий Центр», відома під «брендом» «Швидкі гроші». Установа надає на термін до двох тижнів кошти в розмірі від 400 до 3000 гривень - як можна здогадатися, це розраховано на бідних людей, яким ці кошти потрібні для елементарного виживання. Людей приваблюють обіцянками зручного сервісу, наприклад, повідомляється, що «за 10 хвилин приймається рішення про видачу кредиту».

Хоча насправді вирішувати нічого не потрібно - кредит отримують все, просто «процедура» повинна викликати довіру у громадян. Мережа «Кредіткафе» спокушає клієнтів тим, що кожного клієнта «пропонується насолодитися чашечкою кави або чаю поки оформляється кредитна заявка».

Але при цьому борг повинен виплачуватися одноразовим платежем, а за кожен день порушення строків нараховується пеня в розмірі 2% від суми боргу! У перерахунку на річні виходить до 730%! Для порівняння - річні відсотки за користування кредитом в «Ідея Банк» складають «жалюгідні» 27,54%. Позиція мікрокредіторов вже захищається судами. Як випливає з договору, позичальник відповідає всім своїм майном.

Звичайно, такі схеми є шахрайськими за змістом, хоча і поки не визнані такими згідно із законом, оскільки поки що їх діяльність не викликала масового нарікання клієнтів.

У пошуках альтернативи

У цій ситуації очевидно, що потрібно знайти механізм, який би дозволив зменшити залежність людини праці. При бездіяльності влади, потрібно зробити так, щоб самі працівники могли отримати право «карати» свого роботодавця.

Актуальним є, зокрема, введення пені за затримку заробітної плати. Вона була закладена в один з проектів Трудового кодексу України (від 4 грудня 2007 року):

«У разі порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, гарантійних і компенсаційних виплат роботодавець зобов'язаний сплатити працівнику:

- при затримці виплат до 30 календарних днів - у розмірі 10 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум;

- при затримці виплат до 90 календарних днів - у розмірі 50 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум;

- при затримці виплат понад 90 календарних днів - у розмірі 100 відсотків від нарахованих, але не виплачених сум ».

Останній проект від 27 серпня 2013 роки не містить цих положень, натомість пропонуючи лише неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (сьогодні - це 0,035% в день) від суми боргу.

Встановлюючі такий рівень пені, авторизованого Вихід з необхідності прив'язати его до кредитної ставки. Це нібито дозволить працівникам брати кредити під певний відсоток і після цього вимагати від роботодавця виплатити зарплату і крім неї певний відсоток.

«Тому варто змусити підприємство - боржника за кожен день затримки зарплат налічувати працівникові еквівалент, відповідний вартості кредитного ресурсу на ринку. Таким чином, людина зможе піти в банк, взяти в борг з усвідомленням того, що підприємець поверне йому цю суму в повній мірі, включаючи відсотки плати за кредитами », - зауважував свого часу один з« ідеологів »проекту Трудового кодексу, заступник голови ФПУ Григорій Осовий. Однак, на моє переконання, пеня повинна виступати перш за все компенсацією збитку, що завдається працівникові.

Запропонований в ТК підхід нібито допоможе працівникам брати позики і їх повертати. Але цей механізм прив'язується до волі роботодавця і його дії. Грубо кажучи, якщо він не виплачував борг, то навряд чи виплатить і пеню. Ми повинні вимагати такого порядку, при якому працівник міг би сам в банку взяти необхідні йому кошти, засвідчивши суму боргу за допомогою бухгалтерських документів (якщо він, звичайно, офіційно працевлаштований), а після цього банк зумів би стягувати з його роботодавця кошти.

При цьому банк буде стягувати вже з роботодавця «тіло» кредиту і відсотки за користування кредитом. Гадаєте, що такий «трикутник» суперечить логіці кредитних відносин? А чому тоді існують відносини типу аутсорсингу, де роботодавець і фактичне місце роботи не збігаються?

В Україні діє система безоплатної правової допомоги, де клієнтом виступає громадянин, але оплачує послуги держава. Тобто будь-які правові конструкції можливі, якщо вони потрібні. Позначений нами підхід, не приховуємо, об'єктивно був би вигідний банкам, але вони не виявляють до нього ніякого інтересу. А якщо якісь банки не захочуть отримати вигоду від таких відносин, то вони, швидше за все, будуть націоналізовані після революції ... Фінансова система повинна, нарешті, працювати в інтересах народу!

Цікаво, що раніше в ФПУ підтримували ідею отримання кредитів за рахунок роботодавця, але зараз вони цю вимогу не піднімають. Замість цього вони говорять виключно про гарантійне установі та пені, яка закладена в Трудовому кодексі. Фактично, пеня сьогодні, на жаль, виступає обґрунтуванням прийняття нового антипрофспілкові ТК. Звичайно, всі необхідні зміни можна внести в чинний КЗпП, не ламаючи системи трудового законодавства.

гасла моменту

Час викорінити традицію, за якою працівник потрапляє в боргове рабство. Його місце має посісти роботодавець!

Сьогодні зарплата залишається таким собі безвідсотковим кредитом для роботодавця. Ми повинні розірвати це замкнене коло. Тому потрібно висувати такі вимоги:

1) За затримку виплати повинна нараховуватися пеня, починаючи з першого дня затримки і до моменту повного розрахунку. За основу можна взяти 1% ставки пені, як це було, передбачено проектом № 2388, поданим, до речі, як і ТК представником Партії регіонів. «Покарання рублем» спонукало б бізнес сумлінніше ставитися до прав працівників.

2) Право працівника брати кредит в розмірі невиплаченої йому заробітної плати. Для цього достатньо, щоб тривалість заборгованості перевищила місяць. Як пропонувалося в іншій статті, вже з 15-го дня затримки виплати зарплати працівник впревие відмовитися від виконання роботи.

3) Заборона справляння податків, плати за комунальні послуги, квартплати або виплат за банківським кредитом. У разі виникнення пені за цими зобов'язаннями роботодавці повинні сплатити відповідну пеню замість працівника (досвід Португалії).

Безумовно, гарантія по звільненню від виплат послужила б відмінним стимулом для працівників офіційно оформляти свої правовідносини з роботодавцем. Тільки ті працівники, які доведуть, що вони працювали і мають борг по зарплаті, будуть звільнені від обов'язку виплачувати борг за своїми фінансовими зобов'язаннями. З іншого боку, це стимулювало б інших суб'єктів (зокрема, держава) не менш важливо реагувати на затримку оплати праці, так як вони будуть недоотримувати надходження податків.

4) Потрібно надати працівникові право розірвати трудовий договір у строк, про який він просить, якщо роботодавець більше місяця не виплачує заробітну плату. Нинішня ст.38 КЗпП не передбачає такої підстави для розірвання трудового договору без двотижневого відпрацювання.

5) Потрібно посилити кримінальну відповідальність за невиплату заробітної плати з метою, щоб роботодавець під страхом покарання не витрачав кошти на більш пріоритетні для нього потреби. Кримінальні штрафи можна посилити, щонайменше в 10 разів - до 8 500 гривень.

Крім цього, звичайно, потрібно домагатися прив'язки розміру зарплати до прибутку підприємства та сімейним потребам працівника; розширювати доступ до колективних благ на кшталт медицини, житла і освіти, встановлення «постійної» величини заробітної плати в розмірі 80% від заробітку (щоб не допустити шантажу позбавленням премії), розширення права на страйк, підвищення частки оплати праці в собівартості товарів і послуг (з 10% до 40%).

Домогтися частини з пропонованих змін можна на законодавчому рівні, а деякі можна впровадити шляхом укладення колективних договорів. У всякому разі, потрібно вже зараз висувати класові гасла, які дозволять не втрачати голос робочих активістів в «общепротестних» рухах, тобто не плисти по фарватеру влади і «офіційної» опозиції.

-

Віталій Дудін, голова юридичного департаменту незалежної профспілки «Захист праці»; Опубліковано у віданні Гасло.info

В тему: