Цього року найгучнішими підставами задуматися про те, чим наша армія буде відстрілюватися в найближчому і не дуже найближчому майбутньому, були пожежі на складах боєприпасів. Чомусь прийнято вважати, що пожежі на складах в Балаклії і Калинівці (про Маріуполь не згадувати через відносно невеликих обсягів) істотно підкосили обороноздатність країни, і вже найближчим часом наші війська відчують "снарядний голод".
А ось військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва Михайло Жірохов в своїх прогнозах більш оптимістичний: "Кількості боєприпасів, яке залишилося, швидше за все, Україні вистачить ще на 5-6 років".
"По суті, поповнювати боєзапас нічим, і він постійно скорочується. В Україні виробляються тільки невеликі партії. Закупівлі за кордоном, які деким бачаться виходом з положення, не допоможуть вирішити цю проблему. По-перше, не так вже й багато держав, які можуть задовольнити нашу потребу в боєприпасах радянського зразка, а наше озброєння залишається переважно радянським, боєприпаси стандарту НАТО нам не підходять. По-друге, боєприпаси - це летальну озброєння, а ставлення наших західних партнерів до поставок летального зброї Україна всім відомо ", - стверджує Юрій Толочний в тому ж інтерв'ю.
І, варто визнати, що багато в чому він має рацію: забезпечення снарядами - одне з найболючіших місць нашої армії. Але парадокс ситуації полягає в тому, що в Україні, незважаючи на всі утилізації, війну і пожежі, склади боєприпасів до сих пір залишаються переповненими, але далеко не всі їх вміст придатний для використання за призначенням.
"В Україні склади з боєприпасами переповнені, адже вони були розраховані на певну кількість снарядів. За приблизними даними, в Україні є шість великих складів, і практично всюди боєприпаси зберігаються під відкритим небом. За деякими підрахунками, для того, щоб утилізувати всі боєприпаси, які нам не потрібні, знадобиться 40 років ", - говорить Михайло Жірохов в коментарі ВВС Україна .
А між тим, вони продовжують лежати на складах і не тільки займати корисні площі, але і нести потенційну і цілком реальну небезпеку. Власне, саме такі некондиційні снаряди і стали причиною загоряння на обох складах, адже в основному саме вони зберігаються під відкритим небом - де їх залишили в кінці 1980-х - початку 1990-х років - після розформування і евакуації радянських військових частин у Східній та Центральній Європі.
За різними оцінками, за станом на 2008-й рік, на складах Міністерства оборони зберігалося близько 2,5 млн тонн боєприпасів. Правда, ще в 2004-му році (після серії пожеж на складах в Новобогданівці Запорізької області) була озвучена інформація, що близько півтора мільйона тонн з цієї кількості підлягають утилізації через вичерпалася терміну зберігання та небезпечної переповненості складів.
В рамках Державної цільової програми утилізації звичайних видів боєприпасів, яка була прийнята в 2008-му році (знову ж таки - після пожежі на складі в Лозовій Харківської області), в Україні передбачалося до 2017-го року знищити 474,2 тис. Тонн снарядів і ракет . Однак, через нестачу фінансування цю програму вдалося виконати менш ніж наполовину.
Згідно з відкритими даними Міноборони, у 2008-2013-х роках утилізували близько 200 тисяч тонн боєприпасів (зрозуміло, що з початком війни в 2014-му про утилізацію снарядів не могло бути й мови). Таким чином, перед початком бойових дій на Донбасі, в Україні залишалося ще понад 2 млн тонн різних боєприпасів (ще частина була розпродана, переважно за кордон).
За більш ніж три роки війни були відстріляні "найсвіжіші" з них, тоді як кількість "неліквідів", які зберігалися переважно на відкритих майданчиках складів, майже не зменшилася. Майже, тому що певне скорочення таки відбувалося - внаслідок регулярних пожеж, вибухів і диверсій.
Майже всі експерти в один голос стверджують, що на відкритих майданчиках зберігалися ті боєприпаси, які ніколи не пішли б в зону проведення АТО в силу того, що у них давно перевищено термін зберігання, або вони банально вже не підходять під існуюче озброєння. А, за наявною інформацією, пожежами на складах знищені переважно саме боєприпаси з відкритих майданчиків, а не ті, що зберігалися в підземних капонірах.
Особливо це стосується складів в Калинівці, де вогонь знищив лише 40 тисяч тонн - в основному це снаряди для танків Т-34-85 (застарілі танки часів Другої світової війни) і некондиційні мінометні міни (польського виробництва тих же часів), які зберігалися під відкритим небом і чекали утилізації. Що стосується дефіцитних 125-мм танкових снарядів, а також реактивних снарядів до РСЗВ "Град", "Смерч" та "Ураган", то в Калинівці вони практично не постраждали, бо перебували в підземних сховищах.
У Балаклії ж наслідки пожежі виявилися більш серйозними: вогонь знищив приблизно 105 тисяч тонн різних боєприпасів, серед яких 80 тисяч тонн і без того дефіцитних 125-мм снарядів для танкових гармат, що становило основний їх запас.
Тобто, сумарно, через двох найбільших пожеж на складах озброєння, Україна втратила не більше 150 тисяч тонн боєприпасів, з яких лише близько 80 тисяч тонн тих, які могли бути використані на фронті, а інші 70 тисяч тонн і без того потрібно було утилізувати.
Однак, не треба забувати, що саме займання цих "неліквідних" боєприпасів і привело в підсумку до знищення майже всього балаклійського арсеналу, включаючи корисні і навіть дефіцитні снаряди.
Також праві будуть ті, хто скажуть, що в умовах війни і відсутності в країні власного виробництва боєприпасів, втрачати снаряди в результаті пожеж на складах - недозволена розкіш.
Ми не випадково акцентуємо увагу саме на танкових снарядах, тому що з досвіду 2014-2015-х років, коли тривали активні бойові дії, вони зарекомендували себе одними з найбільш ходових і затребуваних боєприпасів. Разом з тим, вже в середині 2015 го року наші танкісти відчували нестачу снарядів, зокрема бронебійних (а одними осколково-фугасними повноцінно не повоюєш). Ситуація ускладнюється тим, що повноцінного виробництва танкових снарядів у нас немає - їх доводиться закуповувати в країнах колишнього соцтабору, зокрема, в Польщі, Литві та Болгарії.
Разом з тим, за оцінками експертів, Україні необхідно берегти не тільки 125-мм танкові снаряди, а й реактивні снаряди до РСЗВ "Град", "Смерч" та "Ураган", а також 152-мм артилерійські снаряди, які використовуються в самохідних і буксируваних артилерійських установках.
Звичайно, точну кількість боєприпасів, які залишилися на складах, є секретною інформацією. Але на підставі даних з відкритих джерел можна зробити висновок, що згадані пожежі поки не завдали непоправної шкоди. Тим більше, що витрати боєприпасів на фронті зараз менше, ніж в 2014-2015-х роках, плюс не так давно було повідомлено, що з 2019-го року в Україні таки почнеться виробництво власних боєприпасів , Зокрема калібру 100-155-мм (паралельно планується перехід на основний калібр, який використовують країни НАТО, 155-мм).
Тому, навіть якщо орієнтуватися на найпесимістичніші прогнози ( "рік-два, максимум три"), то Україна цілком встигає перекрити снарядний дефіцит і уникнути "снарядного голоду".
Звичайно, за умови відсутності нових непоправних втрат в результаті пожеж і диверсій на складах озброєння. Адже, некондиційні, але цілком здатні до займання снаряди так і продовжують лежати під відкритим небом, тому що виділяти гроші на їх утилізацію під час війни ніхто не буде - кожна вільна копійка йде на фронт.
І хоча охорону складів після Балаклеї, а особливо Калинівки, посилили (правда, наші інсайдери стверджують, що не дуже то й посилили), проте, військові експерти знову ж дружно відзначають: ні відеокамери, ні озброєні солдати з собаками, ні будь-яка сигналізація не здатні на 100% уберегти склади від атаки дронів. А накривати всі склади спеціальною захисною сіткою ніхто не збирається, тому що це прийнято вважати нераціональною тратою коштів, яких і без того не вистачає.
Як бачимо, ситуація із забезпеченням Збройних сил України боєкомплектом хоч і досить невизначена, проте зовсім не критична. А при певному збігу обставин армія гострого дефіциту боєприпасів може взагалі не відчути.