Дата розміщення статті: 13.03.2017
Метою написання цієї статті є аналіз деяких питань, що виникають при застосуванні спрощеного порядку звернення із заявою про визнання банкрутом боржника - юридичної особи та боржника-громадянина.
За загальним правилом конкурсний кредитор має право звернутися із заявою про визнання боржника банкрутом з дати набрання законної сили рішенням суду про стягнення боргу.
Винятки із загального правила містять абзаци два, три пункту 2 статті 7 Федерального закону від 26.10.2002 N 127-ФЗ "Про неспроможність (банкрутство)" (далі - Закон про банкрутство), які передбачають можливість звернення кредитної організації та уповноваженого органу із заявою про визнання боржника банкрутом в так званому спрощеному порядку - в відсутність вступило в законну силу рішення суду про стягнення боргу. Це обумовлено особливою роллю кредитної організації та уповноваженого органу в економічному житті країни і підвищення ефективності і стабільності фінансової системи.
У практиці нерідко виникають ситуації, коли кредитна організація поступається право вимоги боргу за кредитним договором організації, котра є кредитною і не має ліцензії на заняття банківською діяльністю. У зв'язку з цим виникало питання про право правонаступника кредитної організації ініціювати справу про банкрутство без підтвердження заборгованості набрав законної сили рішенням суду.
При вирішенні подібних суперечок суди слідували буквальному тлумаченню положень абзацу другого пункту 2 статті 7 Закону про банкрутство, пов'язуючи право на звернення із заявою про визнання боржника банкрутом в спрощеному порядку з наявністю статусу кредитної організації у заявника, який підтверджується наявністю спеціального дозволу (ліцензії) Банку Росії на здійснення банківських операцій.
Підтримуючи цю позицію судів першої та апеляційної інстанцій, судова колегія Арбітражного суду Поволзької округу в Постанові від 25.02.2016 у справі N А57-16992 / 2015 вказала на те, що до правонаступника як до особи, яка придбала права вимоги за кредитним договором, не переходить статус кредитної організації, відповідно, не має права скористатися спрощеним порядком звернення із заявою про визнання боржника банкрутом. Даного підходу дотримувалися й інші окружні суди, зокрема Арбітражний суд Північно-Кавказького округу (Постанова від 23.03.2016 у справі N А53-24497 / 2015).
Разом з тим в практиці розгляду спірних правовідносин викладалася і інша позиція, яка полягає в наступному.
Нормами глави 24 Цивільного кодексу Російської Федерації передбачено, що права первісного кредитора переходять до нового кредитора у тому обсязі і на тих умовах, які існували до моменту переходу права.
Чинне законодавство не містить норм, що забороняють банку поступитися права за кредитним договором організації, котра є кредитною і не має ліцензії на заняття банківською діяльністю (пункт 2 Інформаційного листа Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 30.10.2007 N 120 "Огляд практики застосування арбітражними судами положень глави 24 Цивільного кодексу Російської Федерації ").
Реалізація стягнення за кредитними договорами не є банківською операцією, для здійснення якої потрібна наявність спеціального дозволу, отже, обмежень для звернення правонаступника кредитної організації з заявою про визнання боржника банкрутом в порядку абзацу 2 пункту 2 статті 7 Закону про банкрутство немає.
Таким чином, в нечисленної практику розгляду подібних заяв було два абсолютно різних підходи до вирішення спору про право кредитора - некредитних організацій, чиї вимоги засновані на договорі поступки права вимоги за кредитним договором, ініціювати справу про банкрутство в спрощеному порядку.
Схожа ситуація склалася щодо застосування абзацу другого пункту 2 статті 7 Закону про банкрутство при зверненні кредитної організації з заявою про визнання банкрутом поручителя.
Так, Дев'ятий арбітражний апеляційний суд в Постанові від 06.06.2016 у справі N А40-240718 / 2015 висловив думку про те, що хоча поручительство і пов'язане з забезпечуваним зобов'язанням іншої особи, але є самостійною підставою виникнення у поручителя відповідальності перед кредитором основного боржника. Отже, поручитель за кредитним договором не є боржником за змістом абзацу другого частини 2 статті 7 Закону про банкрутство; для ініціювання щодо його процедури банкрутства банку необхідно представити яке набрало законної сили рішення суду про стягнення з поручителя боргу.
Суд округу, скасовуючи вказане Постанова, послався на Постанову Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації від 12.07.2012 N 42 "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з поручительством", зазначивши, що кредитор має право вимагати порушення справи про банкрутство як основного боржника, так і поручителя. При цьому суд визнав висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у кредитної організації права без вступило в законну силу рішення суду звернутися з заявою про визнання боржника-поручителя банкрутом не базується на положеннях чинного законодавства (Постанова Арбітражного суду Московського округу від 05.08.2016 у справі N А40 -240718/2015).
Крапку в цій правовій невизначеності поставила судова колегія з економічних спорів Верховного Суду Російської Федерації <1>, скасувавши судові акти трьох інстанцій у справі N А57-16992 / 2015. Колегія зазначила, що в якості критерію, що допускає порушення справи про банкрутство в спрощеному порядку, повинен розглядатися не сам статус кредитної організації, що звертається з відповідною заявою, а реалізована нею діяльність по здійсненню банківських операцій на підставі спеціального дозволу (ліцензії) Банку Росії.
--------------------------------
<1> Ухвала Верховного Суду Російської Федерації від 12.10.2016 N 306-ЕС16-3611.
Економічна колегія роз'яснила, що при вирішенні подібних суперечок судам необхідно перевіряти, є вимоги заявника наслідком реалізації спеціальної правоздатності кредитної організації або пов'язаними з ними вимогами (наприклад, з забезпечувальних угод), і при встановленні таких - вирішувати по суті питання про їх обґрунтованість та введення процедури неспроможності.
Таким чином, з прийняттям вищевказаного Визначення, було роз'яснено порядок застосування спрощеного порядку при розгляді заяв про банкрутство боржників - юридичних осіб.
Однак подібна проблема існує і щодо звернення із заявою про визнання банкрутом громадянина.
У пункті 2 статті 213.5 Закону про банкрутство перераховані вимоги, на підставі яких конкурсний кредитор або уповноважений орган можуть звернутися із заявою про визнання громадянина-підприємця банкрутом за відсутності рішення суду, яке набрало законної сили. До їх числа відносяться вимоги, які засновані на кредитних договорах з кредитною організацією. Аналіз судової практики арбітражних судів по розгляду заяв кредитної організації про визнання банкрутом громадянина в спрощеному порядку на підставі договору поручительства показав різні правові підходи.
Перший підхід до вирішення даного питання висловив Арбітражний суд Північно-Західного округу в Постанові від 15.06.2015 у справі N А56-85043 / 2015 року, вказавши, що до відносин, пов'язаних з банкрутством громадян, застосовуються спеціальні правила, що регламентують особливості банкрутства громадян в частині вимог , при наявності яких заява кредитора про визнання громадянина-підприємця банкрутом може бути подано в арбітражний суд за відсутності вступило в законну силу судового акта (пункт 2 статті 213.5 Закону про банкрутство).
Право банку на звернення до арбітражного суду з заявою про визнання боржника банкрутом без підтвердження своїх вимог набрав законної сили судовим актом щодо громадян обмежено переліком вимог, що наведений у пункті 2 статті 213.5 Закону про банкрутство.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації від 13.10.2015 N 45 "Про деякі питання, пов'язані з введенням в дію процедур, які застосовуються в справах про неспроможність (банкрутство) громадян", перелік вимог, перерахованих в пункті 2 статті 213.5 Закону про банкрутство, є вичерпним.
Вимоги, засновані на договорах поруки, до зазначеного переліку не включені, відповідно, для звернення із заявою про банкрутство поручителя банку необхідно представити яке набрало законної сили рішення суду про стягнення боргу.
Друга позиція знайшла відображення в Постанові Одинадцятого арбітражного апеляційного суду від 21.03.2016 у справі N А65-31657 / 2015 і полягає в тому, що в силу абзацу другого пункту 2 статті 7 Закону про банкрутство кредитна організація має право звернутися із заявою про визнання банкрутом в спрощеному порядку з дати виникнення у боржника ознак банкрутства, встановлених Законом про банкрутство.
Даний порядок поширюється лише на конкурсного кредитора - кредитну організацію. Надання законодавцем переваги кредитної організації (у порівнянні з іншими заявниками) в частині відсутності вимоги до наявності у неї судового акта при подачі заяви про визнання банкрутом обумовлено її особливою роллю в забезпеченні стабільності фінансової системи, ця перевага має поширюватися на будь-які вимоги, що забезпечують повернення кредитних зобов'язань . До числа вимог, що забезпечують повернення кредитних зобов'язань, відноситься і вимога, засноване на договорі поруки.
З огляду на позицію, викладену в Визначенні Верховного Суду Російської Федерації від 12.10.2016 N 306-ЕС16-3611, про те, що право на звернення із заявою про визнання банкрутом в спрощеному порядку пов'язано з істотою вимог, на підставі яких звертається заявник, представляється правомірним застосування зазначеної позиції і щодо боржників-громадян.
При цьому пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду Російської Федерації від 13.10.2015 N 45 передбачено механізм захисту громадян як вразливих учасників правовідносин. Згідно із зазначеними роз'ясненнями якщо на день подачі заяви про визнання боржника банкрутом вимоги конкурсного кредитора або уповноваженого органу не підтверджені набрав законної сили судовим актом і між конкурсним кредитором або уповноваженим органом і боржником є спір про право, який підлягає вирішенню судом поза справи про банкрутство, то суд за результатами розгляду обгрунтованості такої заяви виносить ухвалу про визнання його необгрунтованим і залишення його без розгляду або про припинення вироб одеситів у справі.
Про наявність спору про право можуть свідчити будь-які заперечення боржника проти вимоги конкурсного кредитора або уповноваженого органу, заявлені ним як в усній, так і письмовій формі, що стосуються існування заборгованості, її розміру і строку виконання зобов'язання.
Вважаємо, що практика застосування абзацу другого пункту 2 статті 7 та абзацу сьомого пункту 2 статті 213.5 Закону про банкрутство при порушенні справи про банкрутство громадян буде сформована, а неясність в застосуванні положень, що стосуються спрощеного порядку ініціювання справи про банкрутство громадян, найближчим часом буде усунена Верховним Судом Російської Федерації (витребувані матеріали справи N А56-85043 / 2015 для вирішення питання про наявність підстав для передачі спору на розгляд в судовому засіданні Судової колегії з економічних спорах).
Якщо ви не знайшли на цій сторінці потрібної вам інформації, спробуйте скористатися пошуком по сайту:
Повернутися на попередню сторінку